Нарешті вечір… Ніби всі нагальні справи
зроблено : вареники для трьох синочків – богатирів зварено ( щоправда , як
вечеряють разом з татом , то з’їдають порцію одразу 33 – х богатирів),
конспекти написано , зошити з
математики перевірено. Якраз час (поки
сон остаточно не зморив) замислитись : яка ж
я , як вчитель і особистість?
Яка ж я справжня?
Можливо , я – оця елегантна танцівниця, що
кружляє у вальсі… Та ні, це було ще в Луцькому педучилищі. А раптом я - ота
дівчина з замріяними очима та мольбертом під рукою, що завмерла приголомшена
красою зимового лісу і ніяк не наважиться нанести перший штрих на папір. Як
хочеться зберегти цю красу , перенести її на картину , покласти на музику.
Поталанило мені з педагогом музичної школи, який навчав відчувати душею музику
, чутливість до краси, людської гармонії з природою…
Проносяться думки…
Та ні , я – ота заклопотана й занурена в
деталі операції « Закрутка» господиня, що наполегливо намагається заштовхнути у
банки фаршировані перці, то соте з баклажанів, то неймовірно вітамінний салат…
Ніч за вікном…
Мабуть, справжня я , коли схиляюся над
ліжечком найменшого синочка , прислухаючись до його спокійного дихання. Мої
сини – моя гордість і відрада, моя найнадійніша опора. Гармонія в сім’ї
допомагає створити гармонію у свої
праці.
Все ж таки я – вчителька, безмежно закохана в
дитячі душі, яка щодня переживає катарсис завдяки спілкуванню з кришталево
чистими душами моїх четвертокласників. Я обдарована жінка, щира, відверта, яка
по – справжньому любить свою справу, своїх маленьких друзів – дітей і віддає їм свою
доброзичливість , заряд енергії до потягу знань, плекає їх духовність і
особистість.
Думки перебивають одна одну…
Моя доля барвистіша, ніж саме життя. Замислююсь, що вчителем могла б і не
стати
( закінчила ВДУ ім. Л. Українки за спеціальністю « Правознавство»), але все
ж таки покликання направило на правильний шлях. Життя доводить, що в складних
умовах найкраще приймати відповідальні рішення.
Чи не помилилась в цьому житті? Ні … Ні в якому разі. Вчитель – це
покликання. Ні з чим не зрівняти ті емоції , які отримуєш від допитливих
дитячих очей, від їх щирих посмішок, від їх прагнень щось пізнавати , прагнень
до знань. Я розвиваю свою педагогічну майстерність, здібна до саморозвитку і
проектування власної особистості, прагну до нового , шукаю нові ідеї, нові
думки.
Завтра…
Затріпоче серденько перед дверима до класу… Довірливі очі дітей спалахнуть
іскорками непідробленої захопленості і довіри. Черпаю енергію дитячих сердець,
запалююсь вогнем пізнання своїх вихованців. Намагаюсь знаходити свіжі підходи
до навчального процесу і методики викладання предметів.
Розпочинається щоденна шкільна вистава, в якій я - диригент оркестру, щоб гра
– робота на уроці перевтілювалася на звучання мелодії чудово зіграного
оркестру.
Я – менеджер, що організовує, координує, регулює , процес навчання.
Я , як прозоре , чисте скло, через яке учні дивляться на життя , сприймають
його барви.
Виховую в собі творчу, креативну особистість, усвідомлюю, що природа щедро
наділила мене можливостями розвиватись, підніматися на висоти творчої
діяльності.
Щоразу різна… Та все ж таки єдина, неповторна в усіх іпостасях : мама,
господиня, митець, вчитель і просто людина.
Немає коментарів:
Дописати коментар